[ВМ254] Рецензентові на спомин

    "Это надо дать как мотто. Иначе непонятно, из-за чего "город городили". А "хохма" заключалась в том, что первые строчки – это "ехидство" по поводу моего стиха, а всё остальное – по поводу замечаний резензента к моей рукописи." Галина Могильницкая.

    ...І – ні підступності, ні зла.
    Лиш сад в бджолиному дзумчанні...
    Я б декого з політиканів
    В цей сад би нині привела.
        Галина Могильницька "Тихіше... Вишня возцвіла..."

    ...Лиш бугила і відчай, даль і жаль,
    І грізний рик розгніваного Понту.
        Галина Могильницька "Скіл".

    "А Ви той "рик" чули?!" – зауваження рецензента на полі рукопису. 1982г.

Пашить імла. Гуде бджола.
Буяють трави. Пахнуть діти.
Я б рецензентів – всіх на світі -
У той садочок привела.

Сказала б їм: “Такі діла!
Сідайте, хлопці, де хто вгледів.
Пора тих капосних поетів
Вговкати – щоб я так жила!

Розперезались – кат їх зна!
А вже амбітні, вже гарячі!
От пише – "день Бородіна",
А він той день, спитайте, бачив?

Верзе ж бо, братці! Карк на стин
Віддати ладно без балачки:
В той час Михась той, Юр'їв син,
Під стіл, звиняйте, лазив рачки.

А хоч би той – десь там лежав
І “Бога глас його воззвав!”
Ще ж треба! Кожна курка знає:
Не було Бога і немає!
А він – ти ж бач – чого утяв!

Чи це: Кавказ! Орлиний крик!
Та Прометей!.. Кажу вам, теє,
Що зрів він того Прометея,
Як я на власнім тім'ї – бзик.

А голос з Анд! А Понту рик!
А чорт з мішка! А дід з дудою!
Біда – не буде нам спокою,
Бо ж тих зухвальців – невпротик.

Пора спинить свавіль потік!
Он резенцент перед тобою!

Отож, піїте, не гріши:
"Внемлі і виждь, дивись і слухай.
Торкни. Візьми на лиг. Понюхай.
Одсунься трохи – та й пиши!"