[ВМ250-ВМ253] Пори року

[ВМ250] Весна. Подих вітру овесні

Згадайте подих вітру овесні
Крізь заморозок в час сонцевороту:
Похмурі ранки і прозорі дні,
І в серці – ні тривоги, ні скорботи.

Хмарки у першій неба глибині,
Бруньки і перша зелень... Серце: "Що ти,
Життя людське? Намарні сльози, сльоти,
Весна і сонце. Що те все мені?"

З часів тих вітер пам'яті не вчить.
Лиш стисне серце на коротку мить -
Таку коротку, що хутчій минає,
Ніж слово "Мить". Але вона не знає
Ще мови вітру.

Морок чи блакить -
Сміється з себе, по собі ридає.

[ВМ251] Літо. Сон у лiтню нiч.

Згорів на попіл день – вогненне скерцо.
Чого ж тепер – похмілля, забуття?
Благань? Проклять? Обітниць? Каяття?
Він згас. Нема. Засни, погасле серце.

До ранку. Сплять птахи в нічнім гаю.
Повісив місяць на ріжок відерце.
У темне лоно – зоряне озерце -
Ніч навертає, цілить вісь свою.

Тоді нечутно Спас золотобровий
Сковзне у темінь яблуневих віт -
І раптом важко й лунко впаде плід.
І знову – тиша. Сплять поля, діброви...

І десь в чужих, надзоряних світах
Хтось бачить нас в своїх досвітніх снах.

[ВМ252] Осінь. На Обвідному каналі.

Чи сам собі тверджу, чи кличе знов дорога,
Так, як було чи рік – чи, може, сто – тому?
Знов бачу осінь ту в багряному диму
Згораючих лісів прощання мовчазного.

Чекай. Іще підем, душа моя – небого,
Стежками – верстами, де статуй темний ряд,
Де манить знадою проміння нежаркого
Холодні їх тіла здурілий листопад.

По золоту його, у знаді тій і холі,
Підем туди, де Обвідний поволі
У полудневий час замислено тече,

Де неба глибочінь в його відбита плині,
Де міцно обнялись півдужжя мостовинні,
Де вік простояти – й не відвести очей.

[ВМ253] Зима. Настроєве. (Зимові настрої)

Я зиму не люблю. Хай вибачають діти
Та ще митці, що мила їм вона.
Морозна чи сира, сніжна чи вітряна -
Півроку? – то занадто! Краще літо.

Є й інша – слів нема. Мисливці на снігу,
Сніг, що тамує біль... І велич безнадії.
Колядки на Різдво, казки, зимові мрії...
Та в місті ж – тільки бруд. А то ще й грип. У-гу...

Хоч, як по щирості, – й мені є в тім відрада:
На усміх вам рядки снувать до ладу,
Шукати рим, в надії – чом би й ні? -

Що як обступлять вас думки сумні,
Оці похмурі, зимні ночогляди,
Вас втішить подих вітру овесні.