[ВМ242] Жебраки

Стражданням їхнім Бог призначив строк.
Чи сніг, чи дощ – сидять в грязюці, долі.
Все мимо – вверх і вниз – снує юрба поволі,
Шоп тут же: шмутки й зади порнозірок.

В провалах їх очей – ні згадок, ні думок,
В потворстві лиць і тіл – німе знущання долі.
Мов за межею, там, де інші втрати й болі...
І що я їм подам? Ось, пару цигарок...

Є в році кілька днів – одрікшись бід своїх,
Я схожу в перехід. І одному із них
З смиренням у душі даю свій дар убогий.

Признає брата він! Й жебрацтву моєму
Господь дарує мир, як принесу Йому
Душу свою на суд несуєтний і строгий.