[ВМ232] Стамбул (1905)

Голодні очі здичавілих псів
То тут, то там змигнуть між бур'янами.
Їх предки йшли сюди з чужих степів
За довгими скрипливими возами.

Багатий вождь стославної Орди
Пройшов цей край – і затопив, поглинув
Твої, Царгороде, палаци і сади,
А сам у сон, як ситий лев, поринув.

Та дні летять... Летять стрімкіш від птіць.
І ось уже в Скутарі на погості
Чорніє ліс. І тисячі гробниць
Блищать між кипарисів, наче кості.

І всюди – небуття і забуття,
І прах віків руїни вкрив святії,
І лине в ніч тужливе псів виття
Від базилік і храмів Візантії.

Сераль порожній. Змовк його фонтан,
Дерев столітніх висохли верхів'я...
Стамбул, Стамбул! Останній мертвий стан
Останнього великого ночів'я!

1905