[ВМ231] "Любив він ночі темні у шатрі..." (1901)

Любив він ночі темні у шатрі
І степових кобил дзвінке іржання,
І серед ночі вовче завивання,
І клекіт орлій вранці на зорі.

Ось, повен сили буйної, летить,
Щоб в чистім полі з ворогом зустрітись,
Щоб хмелем битви радісно упитись
І спраглу землю кровію напоїть.

Стрілою наскрізь скіф його пробив,
І там, де смерть йому склепила очі,
Зросла могила. Темний вітер ночі
Дощем холодних сліз її скропив.

Віки минули. Та немає смерті
Для того, хто, як він, життя любив.
У пам'яті століть живуть не стерті
Діла і спомини минулих днів.

Пісні суворі й думи сумовиті
Від забуття i тліну бережуть
Безсмертя тіні, славою повиті,
І їм свій братній поклик подають.

1901